Згодом Роман розповів про свою працю в Церкві і на його заклик відгукнулися декілька чоловік, які запропонували спільними зусиллями орендувати приміщення для більш ефективної праці з дітьми. Це була двохкімнатна квартира на вул. Борщагівська, 143. В ній був розпочатий денний прийом дітей, де їм надавалася духовна, емоційна та фізична допомога. Але Роман і його команда не хотіли на цьому зупинятися. Одного разу він звернувся до органів державної влади з проханням зареєструвати працю, яку вони роблять і надати їм офіційний статус. Йому відмовили, посилаючись на те, що безпритульних дітей в Україні немає а робота з будь-якою категорією дітей - це право лише держави.

Одного вечора Роман, після праці з дітьми на квартирі, поправляв одіяльце, яке впало з його сонної дитини. Тут перед його очима постали жахливі умови, в яких спалять в цей час діти, з котрими він провів цілий день. Після цього він не міг заснути всю ніч. Наступного дня Роман поділився своїми думками з помічниками і вони прийняли рішення, ризикуючи вступити в конфлікт з органами правопорядку, побудувати трьохповерхові ліжка і залишати дітей ночувати в квартирі. Через декілька днів в двохкімнатній квартирі жило 17 дітей (15 хлопчиків і 2 дівчаток). Ще 20 дітей приходили вдень для отримання допомоги.