Праця "Отчого Дому" почалася з того, що Бог покликав молодого лікаря Романа Корнійка розпочати роботу серед безпритульних дітей м. Києва. На той час особливих почуттів у Романа до цих дітей не було як і бажання мати з ними якісь стосунки. Але одна подія, яка відбулася з ним в м. Українка в листопаді 1996 р. змінила його життя і відкрила його серце для обездолених дітей на все життя. Куди б він не пішов, на його шляху траплялися безпритульні діти. Тепер він не міг пройти повз них, не приділивши їм уваги. Спочатку діти відносились до нього з підозрою, але з часом ставали чудовими приятелями. Про дядю Рому, так його називали діти, взнали всі безпритульні діти в м. Києві: як ті, з ким він зустрічався так і ті, хто лише чув про нього від друзів. Дядя Рома приносив дітям їжу, яку готувала його дружина. Під час спілкування запрошував до себе додому, щоб діти мали можливість помитись і переодягнутись у чистий одяг, а він - полікувати їхні рани.

Багато друзів не розуміли його, говорили, що він робить необдумані кроки, запрошуючи дітей з коростою та вошами до себе додому, де жило двоє власних діточок, з якими діти бавились, поки тато лікував одного з них. У відповідь на таку гостинність діти стали запрошувати його у свої місця "проживання": підвали, каналізацію, теплотраси, горища, покинуті кіоски. Умови, в яких жили діти, забрали у нього мир з серця. Він розумів, що та допомога, яку він надає дітям, не в силі змінити те життя.